Мистецтво Сходу і Заходу

Східна культура націлює людину на збереження суспільства в його сталих, незмінних формах, на бережливе ставлення до раніше сформованої системи культурних цінностей. У ній виділяються культура Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея), культура Індії та арабо-мусульманська культура.
Для традиційної східної культури стабільність способу життя є однією з основних цінностей. У традиційній культурі минуле ніби панує над майбутнім. Звичаї, звички, взаємини між людьми в таких суспільствах
дуже стійкі, а особистість підкорюється загальному порядку. Людина погоджує свою діяльність із ритмами природи, максимально пристосовуючись до навколишнього середовища, прагне до гармонії з природою, пізнання її законів та життя, яке відповідає цим законам.
Ще одна особливість Сходу — ставлення до релігії як до шляху самовдосконалення, а через нього — удосконалення навколишнього середовища. Це особливо виявлено в культурі Китаї. Ще в стародавні часи у китайців виникло вміння бачити безцінну красу кожної маленької частинки життя, його неповторність і дорогоцінність. Так склалося мистецтво роздивлятися природу і милуватися єю. У Китаї до споглядання природи ставились як до молитви.

Роль буддизму в китайському мистецтві не вичерпується постановкою певних художніх задач. З ним прийшло зовсім нове відношення до мистецтва – така прихильність перед художньою творчістю, якого не знали ні Стародавня Греція, ні Європа аж до епохи Відродження. В Китаї раніше, ніж в інших країнах, відмовились від уявлення про образотворче мистецтво, як про ремесло, яке обслуговувало сторонні йому цілі. Тут вперше живописець був зведений на один рівень з натхненним поетом. В релігійних вченнях Сходу важливе місце відводилось медитації. Медитувати – значить зануритись на багато годин в споглядання одної чистої істини, утримувати в свідомості єдиний образ, пильно розглядати його з усіх сторін, не втрачаючи ні на мить. Наприклад, обравши образ води, медитуючий роздумує про вміщений в ньому повчальний для людини сенс – про вільність і легкість водяного потоку, який обточує каміння, напуває поля, про його прохолоду і прозорість, яка дарує спокій. Зв’язок китайського мистецтва з релігією проявився не скільки в зображенні епізодів із життєпису Будди , ілюструванні доктрин і притчів віровчителів , скільки в тому, що художній твір підтримував і стимулював медитативні практики. В цьому його принципова відмінність від християнського мистецтва середньовікової Європи. Буддійський художник писав гори і води з шанобливістю, а не ради того, щоб прикрасити інтер’єр. Його ціллю було представити зоровий матеріал для глибоких роздумів. Картини на шовкових сувоях зберігались в дорогоцінних шкатулках і виймались звідти лиш час від часу, щоб спокійно розвернути їх і зануритись в споглядання. Так відкривають поетичний збірник, читаючи і перечитуючи улюблені вірші. Для цього призначалися шедеври китайської пейзажного живопису. Китайські майстри приділяли особливу увагу легкості пензлика, вільному бігу мазків туші, які записували політ свіжих вражень. Нерідко вони накидали на шовковому сувої декілька поетичних рядків, які супроводжували живопис. В живописі митці шукали зримий прояв натхнення. Наприклад, три рибки, які плавають в воді – плід довгих терпеливих споглядань на початку і віртуозної легкості на стадії виконання задуму. Тут ми знову зустрічаємо граційні вигини ліній, які чудово передають рух. Такий живопис можна розглядати дуже довго, не відчуваючи нудьги. Варто спробувати, щоб переконатись в цьому.
Китайська художня традиція в найбільш чистому вигляді проявляється її мистецтві каліграфії, яким з прадавніх часів мала володіти кожна освічена людина.
На погляд китайців, здатність цінувати й милуватися каліграфічним написом безпосередньо пов'язана із здатністю людини бачити красу живої природи, що її оточує. Емоційне захоплення майстерністю каліграфа нагадує захоплення прекрасним краєвидом або пейзажем талановитого митця. На живому дереві — живий кожний листочок, і кожна рисочка, кожна точка ієрогліфа, що був написаний дійсно талановитим каліграфом, втілює життєву силу і енергію живого, а весь напис —гармонію Всесвіту.